Світ музики Лесі Українки

kluch

Нерозривний зв’язок життя і творчості Лесі Українки з музикою

Вплив музики на форму і зміст поетичних рядків Лесі Українки

Музичне оформлення поетичного обдарування Лесі Українки

Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Миколою Лисенком

Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Климентом Квіткою

Диво – українка

Як лунає дзвінко:
Леся Українка!
Гордість і наснага
Рідної землі.
Мужня ніжна жінка,
Диво – українка,
Чарівна троянда
В золотій імлі.
Ідеал звитяги,
Сили і завзяття.
Як здолать хворобу
Злу цю і страшну?
От звестися б з ліжка,
Одягнути плаття
І помандрувати
В нічку весняну…

Леся Українка!
Хай лунає дзвінко
Це ім’я прекрасне
Через сотні літ!
Мужня ніжна жінка,
Диво – українка,
Ясноока зірка,
Калиновий цвіт.

Багатогранний музичний світ Лесі Українки не міг не вплинути на її поетичну творчість, про яку можна сказати словами російського критика і теоретика літератури В. Г. Бєлінського : «Що це – поезія, живопис, музика? Чи одне, і друге, і третє, що злились разом. І картина говорить звуками, звуки утворюють картину, а слова виблискують барвами, звиваються образами, звучать гармонією і виражають осмислену мову?»
Музичні сторінки творчості Лесі Українки свідчать про широку обізнаність письменниці з різноманітними жанрами музичного мистецтва, глибоке розуміння стильових особливостей як народної, так і професійної музики.
Могутньою, стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі – воно втілюється у звуки музичних творів, натхненних її співучою музикою, її безсмертним генієм.

Як я умру, на світі запала
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.

«Її музику було надзвичайно приємно слухати ,далеко приємніше ,ніж багатьох блискучих техніків – віртуозів. Грала так найчастіше вечорами, без світла, в темряві, коли не дуже хто слухав, свої імпровізації, – згадувала сестра письменниці Ольга, – власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції ,бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика,а розмова.»
Добре відомо, що протягом усього життя спрага до музики в Лесі Українки так і залишалася невтамованою.

 

Нерозривний зв’язок життя і творчості Лесі Українки з музикою

Пісня – незрадливий друг на життєвих дорогах, невичерпне і завжди нове джерело натхнення. Протягом усього життя зберігала Леся Українка в пам’яті безліч пісень. Письменниця захоплювалася гармонією української пісні, віртуозністю гри гомерів України – кобзарів, могуттям органної музики, усною народною піснею, зокрема колядками. Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів красномовно свідчать про музично – поетичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми», «Сім струн», «Романс».
Найчастіше виконувала вона твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Моцарта, Баха. А з українських композиторів виконувала – інструментальні етюди і народні пісні Лисенка. Грала Леся, коли не дуже хто прислухався, і власні імпровізації, які ніколи не повторювалися – кожен раз було щось інше, щось нове, щось інтимне. Це була наче музична розмова з другом – фортепіано на різні – прерізні теми.
Леся Українка продовжила розпочату Миколою Лисенком велику справу збереження для нащадків українських народних дум. Письменниці судилося побачити результат своєї чудової ініціативи : у 1910 році вийшов з друку І – й том підготовленого Ф. Колессо видання «Мелодії українських дум». Одержавши цінну книгу, Леся Українка з радістю писала вченому: «Тепер уже справді можна сказати: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!»
Музичні сторінки творчості Лесі Українки свідчать про широку обізнаність письменниці з різноманітними жанрами музичного мистецтва, глибоке розуміння стильових особливостей як народної, так і професійної музики. Могутньою , стоголосою піснею лунає поетичне слово Лесі Українки по всьому світі – воно втілюється у звуки музичних творів, натхненних її співучою музикою, її безсмертним генієм.

Як я умру, на світі запала
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.

Українські і зарубіжні композитори найбільше написали (понад сотню) творів на слова Лесі Українки для голосу з фортепіанним супроводом. Серед музичних творів, написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, і романси, хори і солоспіви, і великожанрові – симфонії, опери й балети.
Треба також знати імена видатних співаків світу, які ще за життя Лесі Українки виконували музичні твори на її слова. Це Соломія Крушельницька, Ганна Крушельницька, Денис Січинський, Григорій Алчевський, Іван Григорович, Іван Алчевський, Іван Гичка-Андрієвський.

Леся і музика. Яка благодатна тема для дослідження! Леся була музикальна від природи, добре розуміла музику; незважаючи на оперовану руку, майстерно грала на роялі. «Мені часто здається, що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет», зізнавалася в листі до М. Драгоманова. Вплив музики на творчість Лесі Українки величезний. Уже назви віршів красномовно свідчать про музично – поетичну природу поезії: «Мелодії», «Ритми», «Сім струн», «Романс».
Дитинство! Незабутня пора, коли світ уперше розкриває нам свої таємниці, коли все захоплює – від метелика, що гойдається на стеблині жита в полі, до сріблястого велетня – літака, яким ти замилувався на аеродромі. Саме дитячі враження найглибше закарбовуються у свідомості. Тому так важливо, щоб дитинство було сповнене красою, зігріте ласкавим словом, збагачене піснею, музикою, власною творчістю.
Рано в життя Лесі Українки увійшла пісня – її незрадливий друг на життєвих дорогах, невичерпне і завжди нове джерело натхнення. Сидить маленька Леся, держить віночок з волошок і співає тихесеньким голосом. А навкруги – чарівний літній український вечір, на краю лісу тихо згасає вогнище. Чарівна природа рідної Волині, поезія народного побуту заполонили дитячу уяву, зачарували. Чутлива і вразлива вдачею, Леся з дитинства вміла мужньо переносити власні фізичні страждання – страшна недуга мучила її все життя. Не любила, коли говорили про її хворобу, а коли все ж запитували: «Чи болить нога?» – відповідала: «А я не слухаю. Хіба її переслухаєш?»Леся старалася забувати про хворобу, «не слухати» її, зате вона прислухалась до голосу свого палкого серця. А воно, переповнене любов’ю до ніжно – тужливої волинської природи, зачароване піснями, легендами, все настирливіше підказувало: необхідно розповісти про рідну Волинь якнайширшому колу людей, прославити пісні цього краю, зберегти їх для нащадків. Протягом усього життя зберігала поетеса в пам’яті безліч пісень. Яскравим свідченням цього є збірка «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка». Зі сторінок збірки постають картини Лесиного дитинства та юності. Зібрано фольклорні записи Лесі Українки – «Купала на Волині», «З репертуару кобзаря Гната Гончаренка», «Народні пісні до танцю», «Дитячі гри, пісні й казки» та інші, а також записи пісень з голосу Лесі Українки, себто записи, зроблені Миколою Лисенком, і записи, зроблені Климентієм Квіткою.
Ось одна з пісень Климента Квітки «Пісня про правду й неправду»

Нема в світі правди, правди не зиськати,
Тілько в світі правди, що рідная мати.

Леся за допомогою свого брата Михайла записувала від різних людей дуже багато пісень. Перед текстами кожної пісні наклеєна була стрічка нотного паперу з нотами мелодії тієї пісні. Від Варвари Василівни Дмитрук Леся також записувала народні пісні.

Музика в серці Лесі Українки бриніла завжди. Вона мала невситиму жадобу до виспівування народних мелодій. У дев’ятирічному віці під керівництвом тітки Олександри Косач – Шимановської Леся почала вчитися грати на фортепіано. Змалку виявила до цього мистецтва велику здатність і дуже кохалася в музиці, глибоко розуміла її, і, маючи добрий слух, довго не переставала грати, хоч ліва рука була деформована і трохи менша за праву – через те піаністка не могла осягнути блискучої техніки. Але як тільки рука дозволяла – відразу сідала за інструмент, торкала хворими пальцями слухняні клавіші – і з – під них зринали чудодійні звуки. Були вимушені тривалі й нетривалі перерви. У 19 літ, після двомісячного безперервного лежання з витягуванням хворої ноги ( на 11 – й день після зняття пов’язки), стала грати на фортепіано, перемагаючи біль при сидінні. «Одна тільки й потіха серед копи лих, – пише поетеса до брата Михайла в листі від 30 травня 1890 р., – що я на фортепіано немов трохи лучче стала грати ( се все, бачиш, мені так здається )». Добре відомо, що протягом усього життя спрага до музики в Лесі Українки так і залишалася невтамованою. «Чи привезли вже фортепіано? Ах, який жаль, що тут у мене ніякого інструмента нема!» – бідкається поетеса під час переїздів.
До «любого друга» поетеса поверталась при найменшій нагоді, аж поки Климент Квітка якось необачно критично висловився про Лесину гру, натякнувши на її дилетантизм… А оскільки це була думка великого знавця музики, на піаністку це так вплинуло, що вона зовсім покинула грати. Правда, це сталося в останнє десятиліття її життя. І все ж шкода. Тим паче, що, як свідчить сестра Ольга, Лесину гру було надзвичайно приємно слухати, значно приємніше, ніж багатьох блискучих піаністів – віртуозів.
Найчастіше виконувала вона твори Бетховена, Шумана, неважко помітити їхню певну подібність. Правильно вибравши свій основний шлях, вони часто шукали натхнення в суміжному виді мистецтва: Шуман – у літературі, Леся – у музиці. Один із прикладів цього може бути вірш «У путь», якому поетеса дала підзаголовок « На мотив Шумана», пояснивши у примітці, що вірш навіяний перекладеною для фортепіано п’єсою «Wanderlied» , тобто «Піснею мандрівника». Виконувала також мотиви Шуберта, Моцарта, Баха. Висока філософська мудрість – характерна риса музики Баха – була особливо близька Лесі Українці, твори якої сповнені філософських узагальнень. А з українських композиторів виконувала – інструментальні етюди і народні пісні Лисенка. Грала Леся, коли не дуже хто прислухався, і власні імпровізації, які ніколи не повторювалися – кожен раз було щось інше, щось нове, щось інтимне. Це була наче і не музика в узвичаєному, концертному розумінні, а музична розмова з другом – фортепіано на різні – прерізні теми. На думку Ольги, коли б її сестра набула необхідних теоретичних знань і не була б змушена через хворобу покинути музику, вона стала б не тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці вона виливала свою душу, – і тому гра її була такою ж багатогранною, як і душа.
«Як Леся грала, – згадує Ольга, – то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не можна наслухатися її музики». Заслуговує на увагу і самооцінка самої піаністки: «Мені часом здається, що з мене вийшов би значно кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт». А ще Леся Українка продовжила розпочату Миколою Лисенком велику справу збереження для нащадків українських народних дум. На запрошення до співпраці відгукнувся ще молодий тоді, але вже відомий вчений – фольклорист Філарет Колесса. Письменниці судилося побачити результат своєї чудової ініціативи : у 1910 році вийшов з друку І – й том підготовленого Ф. Колессо видання «Мелодії українських дум». Одержавши цінну книгу, Леся Українка з радістю писала вченому: «Тепер уже справді можна сказати:
«Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!»
ІІ том «Мелодій…» вийшов уже після смерті поетеси, у вересні 1913 року.
Не обмежуючись фортепіано, в 1906 році Леся Українка починає вчитися грати на бандурі. На жаль, навчання це через хворобу було припинене.
З багатьох інструментів, які імпонували Лесі Українці, вона після фортепіано виділяла орган, могуття звуків якого було зрідні її буремній душі. От вона в Одесі заходить в храми – грецький, вірменський, жидівський, – по разу, а в католицький костел тричі заходить, бо там грає орган. І в Луцькому костелі подовгу слухала вона органну музику, яку дуже любила все життя.
І все ж фортепіано було ближче, може тому, що було завжди під рукою – і в Колодяжному, і в Києві. А коли виїжджала за їх межі, – страшенно нудьгувала за ним. І тому , коли до Києва на гастролі приїхав знаменитий Райзенауер, Леся, як кажуть, через вулицю навприсядки подалася слухати Моцарта, Шопена та інших богів музики у виконанні славетного маестро.
Як емоційно сприймала Леся Українка музику, засвідчує така її оповідь: «Лисенко грав мені нові композиції на Гайдна, і я прийшла від них в нестям…»
Сама навчившись майстерно грати і компонувати на фортепіано, Леся навчала цьому мистецтву своїх сестричок, найбільш успішно – Оксану, бо та, як полюбляла говорити її навчителька, «має добрі вушка і лапки».

Товтин, Н. М. “Нерозривний зв’язок життя і творчості Лесі Українки
з музикою [Електронний ресурс] / Н. М. Товтин. – Режим доступу: http://tovtin.blogspot.com/2014/12/blog-post_17.html

 

Вплив музики на форму і зміст поетичних рядків Лесі Українки

Ти себе українкою звала,
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя!
Ти знову нині у своїй господі
З пером полуменистим у руці.
Чолом тобі, улюблена в народі,
Як люблені борці лиш і співці…

Лірика
Збірка «На крилах пісень»

Вихід з друку збірки « На крилах пісень» (1892) у Києві був зустрінутий українськими патріотами як Великоднє свято. Наприклад, у родині Старицьких, згадує Людмила Старицька – Черняхівська: «Це було почуття святобливої радости… Перечитано було всі вірші Лесині, деякі по кілька разів. Тато був у захваті, він цілував Лесю…»
Серед поезій збірки є і переспіви старих романтичних тем – «На зеленому горбочку», «Літо краснеє минуло», «Мамо, іде вже зима «, «Тішся, дитино, поки ще маленька» тощо. Погляди авторки збірки звернені не до майбутнього, а в минуле. Світ споглядає вона поки що через віконце: як би то сісти в мале човенце і попливти далеко на схід сонця золотим шляхом в країну «вічного проміння», де сняться їй «білі лілеї» та «червоні рожі». Поетеса хоче, щоб її думка – пісня була вільною, щоб вона грала, як вітер, але вона прибита жалем, приборкана тугою.
Ясної мети вона ще не має, це грання для грання, вона сльози ллє з тяжкої муки і закликає плакати гуртом : « Разом плачмо, брате мій !»
На романтичний шлях привело її самітне життя, читання романів з життя лицарів розвинуло в ній фантазію – і вона стала мрійницею.
«На крилах пісень» за структурою – це тематичні цикли віршів – «Сім струн», «Зоряне небо», «Подорож до моря», «Кримські спогади»; «Дитячі».
«Сім струн» ( чільний цикл збірки) – це різножанрові й різнотональні (від нижнього до верхнього «до») твори, об’єднані спільною ідеєю допомоги закличним Словом занапащеному рідному краєві вибратись з уярмлення:

DO
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється…

RE
Реве – гуде негодонька
Негодоньки не боюся,
Хоч на мене пригодонька,
Та я нею не журюся…

MI
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній – бо час…

FA
Фантазіє! Ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна…

SOL
Соловейковий спів навесні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю,
Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні…

LA
Лагідні веснянії ночі зористі!
Куди ви од нас полинули?
Пісні соловейкові дзвінко – сріблисті!
Невже ви замовкли, минули?…

SI
Сім струн я торкаю, струна по струні,
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають
По рідній коханій моїй стороні…

Наведемо слушну заувагу Григорія Аврахова, яка є своєрідним узагальненням:: «Поезії циклу «Сім струн» характеризуються особливою милозвучністю, музикальною багатогранністю, злагодженістю всіх компонентів, змістовою вагомістю кожного найдрібнішого складника».

До тебе, Україно

Ця поезія відкриває цикл « Сім струн», а цикл відкриває збірку «На крилах пісень», а збірка відкриває всю творчість Лесі Українки. Ось у чому принципове, виняткове значення цього вірша.
За жанром «До тебе, Україно» – гімн, урочиста пісня, як, наприклад, «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить» Івана Франка. Тому й піднесено звучить звернення геніальної українки до народу, до неньки – Вітчизни:

До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.

Так, для України – найперша струна , і мелодія її від щирого серця, з самих глибин. Бо ж саме з Україною пов’язані всі найсвітліші надії на кращу долю. Цю долю виспівала вона в своїх палких піснях. Романтично настроєна поетеса посилає їх «за синєє море,… за гори…», і тоді її пісня

Здійметься високо – високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.

Остання строфа за змістом і за стилістикою продовжує і доповнює першу, становлячи одну цілісність:

І, може, тоді завітає та доля жадана
до нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана
моя безталанная мати.

Отакий гімн, котрим засобами суміжного зі Словом мистецтва інструментальної музики і пісні цариця Поезії збагатила нас. Отак ліричний герой висловив свою тривогу і своє піклування про долю рідного краю, він вірить, що буде та пісня літати «по світу широкому».
Вірш має свою внутрішню еволюцію: від плачу – ридання – до трибунного стилю пророка, який з великою силою певності заявляє, що струна «буде лунати», «буде літати», «полине за море», «здійметься високо» і «доля завітає». Як бачимо, поезію пронизує доконаний вид дієслова.
Як близько Леся Українка брала до серця недолю рідного краю засвідчує її лист з Берліна до брата Михайла, уривок з якого вважаємо доречним тут процитувати: « Ніколи і нігде я не почувала так доткливо, як тяжко носити кайдани і як дуже ярмо намуляло мені шию… Мені не раз видається, що на руках і на шиї у мене видно червоні сліди, що понатирали кайдани та ярмо неволі…» Зауважимо,що ці слова були написані в рік створення циклу «Сльози – перли».

Колискова

Відомий крилатий вислів Лесі Українки:
«Кожній матері дитя її – Месія».
Вірш Лесі Українки «Колискова» з циклу «Сім струн». Його жанр з італійської – агредіо, що означає акорд на арфі, котра, як відомо, є найніжнішим інструментом у світі. Саме на такому інструменті і заграла Леся Українка свою «Колискову». І не випадково для цього обрано ноту «мі». Така гармонія передає ніжність, мелодійність, лагідність.

КОЛИСКОВА
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній бо час.
Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.
Туга даремная !…
Доля таємная
Тебе чекає;
Ясна чи темная?
Хто зна, яка!…
Тяжка годинонько!
Гірка хвилинонько!
Лихо не спить…
Леле, дитинонько!
Жить – сльози лить.
Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, –
Сон пропаде…
Місяць яснесенький
Промінь тихесенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час!

Це пісня щасливої матері над колискою коханої дитини у вечірню годину, коли «місяць яснесенький промінь тихесенький кинув на нас». Пісня проста, але сповнена душевної ніжності до малесенького дитинчати і тривоги за його майбутню долю. Поки що її миле дитя не знає, «що то печаль», але, на жаль, вже хутко навідається до нього «лихо та жаль». І тоді настане для обох – для дитини та його матусі – не одна «гірка хвилинонька», настане «тяжка годинонька», бо «лихо не спить». Для бідних, скривджених долею, «жить – сльози лить». Проте це не означає, що треба здатися на милість недолі. Ні, ні, і ще раз ні! Мати навчає свого синочка:

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, –
Сон пропаде…

І вона, заколисуючи свого малюка, ледь чутно нашіптує йому на вушко: « Спи…поки є час. Поки є час…поки є час…поки є час…»
Заколисуючи своє дитя, мати непомітно переходить до повчання, передає йому свій життєвий досвід у під’яремному суспільстві.
Отже, ми пізнаємо сердечну, щиру, сповнену материнської радості й водночас смутку, сподіванок і надій літературну колискову, побудовану за принципом контрасту: від ніжних зворушливих почуттів, зігрітих теплом і ласкою серця матері, яка ладна небо прихилити своїй дитині, – до скрушного розуміння жорстокості життя (звідти – журливі інтонації).
Повторення-обрамлення тільки підсилюють обидві інтонації, зокрема елегійний настрій колискової.
Дуже тонка, добре продумана ритмомелодична система вірша. Це надає поезії мелодійності.
Образи, з яких виткана «Колискова», сповиті мелодією, яка в 1-й строфі є ніжною, сердечною, в 2-й – мінорною, в зажурі, в 4-й – піднесено величною. За допомогою пестливих епітетів і голубливого звертання з колисковим приспівом «мій малесенький», «леле, дитинонько» передано бажання матері заколисати дитину.
Мелодії колисковості додають виняткової краси асонанси (повторення звуків «і» та «е»): місяць яснесенький
промінь тихесенький
Слухові образи створюють метафоричні епітети («тяжка хвилинонько»).
У другій строфі в колискову поетеса вплітає біль душі, материнську печаль. Хоча, вочевидь, мати сама живе не в розкоші, але не про себе нинішня турбота її, а про долю сина.
Відомим є романс «Колискова» Якова Степового на Лесині слова.
«Звичайна колискова пісня під пером Лесі Українки, – пише Григорій Аврахов, – стає маніфестацією громадянського настрою кращої частини сучасного письменниці жіноцтва, що в наболілій душі плекало світло надії на прийдешні битви…за народну долю».

До мого фортепіано (елегія)

Елегія означає мінорну пісню,сповнену смутку і журби. Бо й справді було чого журитися ліричній героїні вірша: музично обдарована дівчина, потенційна з ласки Божої піаністка (а ,може, й композитор),яка і дня без фортепіано прожити не може («хоч вішайся»), мусить через хворобу руки розпрощатися з ним і то назавжди. Чи може бути більша драма?
Ось якими обставинами зумовлена поява елегії »До мого фортепіано». Найперше, на що звертаєш увагу під час читання поезії, – так це одухотворене трактування музичного інструмента. Фортепіано для Лесі – це жива істота, з якою можна розмовляти, якій можна довіряти сокровенні таємниці, яка не зрадить, а розрадить. Тому, власне, такі, сердечного характеру,звертання до нього- «мій давній друже!» , «друже давній ,вірний», «любий друже мій». Чи ж дивно, що такому другові вона звикла «вповідувати думки веселі і сумні»? Ні , не дивно.
А тепер, коли настав час неминучої й тяжкої розлуки, мимохідь пригадується та щаслива з недавнього (і давнього теж) минулого пора, коли в тихе надвечір’я юна музика сідала за улюблений інструмент.

Коли я смуток свій на струни клала,
з’являлась ціла зграя красних мрій,
веселкою моя надія грала,
далеко линув думок легкий рій.

Цю строфу (як і увесь вірш) варто читати повільно , з інтонацією зажури , щоб пройнятись цим настроєм .
На жаль, усе це в минулому, і вороття йому нема й не буде. А передчуття свого лиха, сього горя невтишимого навідувалось до Лесі в минулому не раз.

Ось спогад:
Та хто се плаче там…?
Чиє ридання стримане, тяжке?
Несила тугу крить малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді,чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було.
Ох, певно, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!

В останній строфі поезії-елегії лірична героїня в журбі, з почуттям болю від розлуки прощається з повірником її почуттів та дум, а ми розстаємося з нею у великій тривозі, бо покидаємо її в стані розпачу і невимовної туги:

Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму, де дітися з журбою…

Уявімо тепер німий, осиротілий без Лесі, без її вправних рук інструмент, який, як жива людина, нудьгуватиме за вірною подругою. А от уявити наступні Лесині дні, тижні, місяці, роки без її задушевного друга просто неможливо – настільки велика це втрата. Бо чим тепер заповнити страшну пустку? Де, в чому знайти розраду? Невтішне, нічим непоправне горе, усвідомити яке може тільки той, хто сам зазнав такої ж чи бодай подібної втрати.
Важливо знати, що, готуючи збірку «На крилах пісень» до друку, авторка викинула п’яту строфу автографа, пройняту розпачем:

Тепер ота осіння хмара сива
Мене дедалі більше покрива…
Знов смуток?Що ж почну я, нещаслива?
Хто восени співаночки співа?

А готуючи вірш до київського видання 1904 р., поетеса вилучає ще дві строфи, в яких йдеться про фізичні страждання. Це був прояв стоїцизму – не розчулюватися, не виносити на широкий загал свого страждання.

Грай, моя пісне

Інколи корисно порозмовляти з самим собою. А коли ти митець, годиться погомоніти з витворами твого серця – багато чого з’ясуєш у цій інтимній бесіді. Такою розмовою з творчістю(«піснею») і є вірш «Грай, моя пісне».
У певний момент своєї творчості Леся Українка прийшла до висновку,що досить уже мовчати, що думка митця не повинна бути «приборкана тугою, жалем прибита», «мов пташка в клітці, замкнута од світа». Пора її пісні вирватися на волю, і, розправивши «крильця, пошарпані горем», «по волі буяти».
Вдавшись до порівнянь, поетеса звертається до своєї пісні – творчості в наказовій формі:

Плинь, моя пісне, як хвиля хибкая, –
вона не питає, куди вона плине;
Линь, моя пісне, як чайка прудкая, –
Вона не боїться, що в морі загине.
Грай, моя пісне, як вітер сей грає!
Шуми, як той шум, що круг човна вирує!

Ідея вірша: мистецтво, зокрема мистецтво художнього слова, має бути вільним, «клітка», тобто насильство над ним, усяка надважність їй протипоказані.

Збірка «Думи і мрії»

До другої збірки входять такі цикли : «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», «З пропащих років» і «Кримські відгуки». Найбільший і найсильніший цикл «Мелодії» – це діамант першої величини, окраса всієї творчості.
Цикл «Мелодії» складається з 12 – ти поезій, деякі з них досить великі за обсягом, як, наприклад, «Весна», ряд менших, а є зовсім малі – двострофні.
Панівними у циклі є два образи – природи й пісні, що поселились у серці ліричного героя. Природа тут не лише прекрасна і могутня, а й персоніфікована, скажімо, «вітер сумно зітхав», а то «прилинув до хатини» і «про весняну волю заспівав». Зорі байдужі до смутних дум людини і сміються з того; весна, як людина, говорить і співає « пісню дзвінку, голосну… про любов, про молодощі, радощі, надії». І під впливом природи, слухаючи її , зринає «пісня в серці» ліричної героїні; вона каже, що

Хотіла б я піснею стати
у сюю хвилину ясну,
щоб вільно по світі літати,
щоб вітер розносив луну.

З гордо піднесеним чолом лірична героїня (вона ж автор) чітко, однозначно заявляє, що тепер
В серці моїм переможнії співи лунають.

Весняна сила в душі моїй грає,
Її не зломили зимові морози міцні,
Її до землі не прибили тумани важкі,
Її не розбила і ся перелітняя буря весняна.
Я вийду сама проти бурі
І стану – поміряєм силу!

Поезія «Стояла я і слухала весну» ще світліша за настроєм від попередніх. Це заспокійливо – мрійливий, чарівний образок інтимно – пейзажної лірики, читання якої викликає бажання жити, любити і творити. Музика Кирила Стеценка на слова цього вірша дала поезії крила – так виник новий романс.
У цілому, своїм пречудовим циклом «Мелодії» Леся Українка створила прекрасний людський характер, котрий вражає багатством духовності і вартий того, щоб узяти його за зірку провідну.
Для узагальнення – висновку з циклу «Мелодії» процитуємо О. Старицького: «Кожна з цих поезій немов осібна мелодія більшого музичного твору, який передає всю широку гаму глибоко інтимних переживань поетеси – від тихого суму до пекучої туги зраненої людськими і власними болями душі, від усміху крізь сльози, несмілих мрій про зрадливе щастя до світлих мажорних гімнів всеперемагаючому весняному оновленню в житті природи і людини».

«Відгуки» – третя і остання збірка геніальної поетеси – лірика

У збірці наявне духовне зміцнення поетеси, мета її боротьби за волю. Тематика її поезій в основі українська, але одяг в алегоричній формі чужий. Свій біль вона вміє перемогти, ламає песимізм.
Тридцять поезій збірки об’єднались в чотирьох циклах: «Невольничі пісні», «Ритми», «Хвилини», «Легенди». У першому циклі центральним є образ арфи і співця, примусити якого оспівувати завойовника неможливо(ідея автора, котрий сповідує свободу творчості) Образ арфи читач знаходив і в збірці «Думи і мрії», але тут цей образ діє вдвічі частіше.
Крім музичних образів, у збірці повсякчас поруч образ природи, зокрема в циклі «Хвилини», з якого випливає, що зваблива краса і щедрість природи тоді розкривається в нас і для нас, коли ми йдемо їй назустріч і оберігаємо її. На лоні природи, як на «основі», вишито поетесою «узори» настроїв ліричного героя, спалахи його почуттів. У його постаті О. Рисак виокремив імпульсивність, мімозну вразливість, глибоку асоціативність, вибуховість і підвладність сумнівам з елементами волі.

Ритми

Неоромантичний апофеоз Лесиного слова – в її геніальних «Ритмах», котрі, як і «Сім струн», як «Мелодії», побудовані за музичним принципом. Перші дев’ять рядків вірша «Де поділилися ви, голоснії слова» – це роздум -пристрасть, це монолог-запитання, а друга його частина – це монолог- одкровення.
Це і розмова авторки з собою; звертання її до уявлюваного співрозмовника – слова як «Божої сили ».
«Ритми» – це синтез розмірковувань поетеси над змістом і призначенням поетичного слова. На місце його колишнього виразу «весняні води» приходить інший – наснажені бурею великі морські хвилі.

Чом не станете ви, як на морі вали,
не гукнете одважно до неба,
не заглушите туги прибоєм гучним,
не розіб’єте смутку моєї душі
міцним,напрасним натиском бурі?

Поетеса сама себе оскаржує:

Я на те, слова, ховала вас,
і напоїла кров’ю серця свого,
щоб ви лилися, мов отрута млява,
і поїдали душі, мов іржа.
Натомість вона прагне своє слово бачити
Промінням ясним, хвилями буйними,
прудкими іскрами, летючими зірками,
палкими блискавицями, мечами,
щоб ви луну гірську будили, а не стогін,
щоб краяли, та не труїли серце.

А оскільки Слова – це меч, то, логічно міркуючи, можна від них вимагати:

Вражайте, ріжте, навіть убивайте;
Палайте чи паліть, та не в’яліть!

Свій новий напрям у ліриці Леся Українка розвиває в наступних поезіях Ритмів – «Чи тільки ж блискавицями літати», «Якби оті проміння золоті», «Якби вся кров моя уплинула отак», «О, як то тяжко тим шляхом ходити».
Цю ж проблему поетеса порушить ще раз у 1902 р. віршами «Де тії струни, де голос потужний»,,. «Гострим полиском хвилі спалахують». У них та ж ідея з першого вірша «Ритмів» – «щоб піснею були, а не квилінням»!

Резюме лірики Лесі Українки

Кожна з трьох збірок поезій Лесі Українки починається мелодійною увертюрою: «На крилах пісень» – «Сім струн»; «Думи і мрії» – «Мелодії»; «Відгуки» – «Єврейські мелодії».
Ці «увертюри» не випадкові, бо яка увертюра – така і опера. Кожен з цих чотирьох музичних циклів задає тон усій збірці, вони є своєрідними камертонами обдарованого, з витонченим слухом диригента. Будучи переконаною,що всяка художня творчість має грунтуватися на слухових (музичних) і зорових (образо – творчих) образах, Леся Українка виробила для себе естетичну традицію: прокладати шлях до серця читача образами одного з цих двох мистецтв. В одній лише поезії «Ти, дівчино, життям розбита, грай» аж шість музичних термінів, які повторено тринадцять разів. Такого світова поезія ще не знала. Двадцять кольорів та їх відтінків – це вперше у світовій літературі.

«Лісова пісня» – пісня пісень Лесі Українки

Дві відомі львівські літературознавці – Леоніла Міщенко та Іван Денисюк – назвали «Лісову пісню» піснею пісень всією української літератури, шедевром над усі шедеври і дивоцвітом. Оригінально і слушно.
«Лісова пісня», вважає видатний літературознавець Михайло Драй – Хмара, «Вражає своєю музичністю, багатством ритмів, що шумлять, мов весняні води. В цій симфонії злилися незримо й таємно волинська природа з глибокою і ніжною душею самої поетки. Справді, цей твір автобіографічний в найвищому розумінні цього слова – в ньому відбилося духовне життя Лесі Українки, її інтелект, глибока ніжність її психіки, сильний поетичний порив, увесь лабіринт її душі, життя й думок».
«Якщо треба назвати Лесин твір, в якому найповніше виражені всі риси її обдарування і неможливо відокремити музику від поезії і філософської глибини, – розмірковує літературознавець Г. Кисельов, – то це – «Лісова пісня». І якщо багато ліричних творів поетеси можна прирівняти до пісні, а інші – до романсу, то «Лісова пісня» з її величезним багатством поетичних образів й органічністю їх розвитку нагадує симфонію».
Поетичний задум «Лісової пісні» так глибоко пов’язаний з музичними образами, що Леся Українка, вперше у цьому творі, впроваджує в дію живе звучання народних мелодій. Вона сама добирає 16 волинських пісень, включає їх як нотний додаток до п’єси і пояснює, як саме і в які моменти розгортання дії вони повинні звучати.
Струмінь народнопісенних засобів, котрий у ліриці був важливим елементом, тут переріс у могутній потік. Мова Мавки, а почасти й діда Лева, виграє багатющими барвами поетики народної пісні, легенди, казки.
У мові Мавки натрапляємо на цілі пласти народнопісенних перлин:

Вітерець повіває,                       Як солодко грає,
Сонечко пригріє                          Як глибоко крає
та й роса спаде.                         Розтинає білі груди,
                                                          серденько виймає.

Народнопісенні традиції вчуваються і в крилатих висловах Мавки: «Ну, як таки, щоб воля та пропала ! Щастя… як зов’яне, то вже не встане».
У мовленні Мавки виняткова музичність, у ритмомелодиці її монологів вчувається народна пісня: поетичні паралелізми, звертання на
о, ой:

О, коли б ти знав,
Коли б ти знав, як страшно то було
Ох, Дідусю!
Якби ти бачив!

Використавши багатства поетики пісень рідного народу, Леся Українка створила геніальну ритміку – неримований п’ятистопний ямб, три -, шести- і семистопний хорей, дво- і тристопний анапест , дактиль, амфібрахій, коломийковий вірш. Музикальності твору надає і розмаїта метрика і ритміка, тісно пов’язана із змістом драми.
Сопілкові мелодії чудово поєднуються зі змінами пір року, їхня послідовність відповідає розвиткові почуттів героїв твору. Своїми піснями Лукаш зачарував дивну лісову істоту Мавку:

Бач, я тебе за те люблю найбільше,
Чого ти сам в собі не розумієш,
Хоча душа твоя про те співає
Виразно – щиро голосом сопілки.

Товтин, Н. М. “Нерозривний зв’язок життя і творчості Лесі Українки
з музикою [Електронний ресурс] / Н. М. Товтин. – Режим доступу: http://tovtin.blogspot.com/2014/12/blog-post_17.html

Музичне оформлення поетичного обдарування Лесі Українки

Українські і зарубіжні композитори найбільше написали (понад сотню) творів на слова Лесі Українки для голосу з фортепіанним супроводом. Так, сповнені героїзму мелодії Якова Степного «Слово, чому ти не твердая криця», і музика до одноактової опери «Іфігенія в Тавриді «. Чудові романси подарував нашій музичній культурі Кирило Стеценко – «Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі…», « Хотіла б я піснею стати…».
Цьому ж Лесиному творові дали музичне життя П. Глушков, Г. Жуковський, П. Гайдамака. Останньому належать також романси «Знов весна» і «Горить моє серце». Геній української музики Микола Лисенко поклав на музику Лесину поезію «Не дивись на місяць весною» і присвячений роковинам Шевченка «Похоронний марш» Лесі Українки.
Назвемо ще ряд вдало скомпонованих солоспівів: «Дивлюсь я на яснії зорі» М. Жербіна, «Хотіла б я піснею стати», А. Коломійця, «Уста говорять» Ф. Надененка, «Гей, піду я в ті зелені гори» П. Майбороди, «Реве – гуде дібровонька» і «Соловейковий спів» Т. Сидоренко – Малюкової, «Колискова» Ю. Рожовської, «Досвітні огні» Я. Яциневич, «То була тиха ніч – чарівниця» Б. Фільц.
Засяяла новими гранями поезія Лесі Українки в творчості зарубіжних композиторів : «Перемога» О. Барамішвілі, «Надія» О. Долуханової, «Дитячий хоровод» Д. Чхеїдзе. Музичний соло цикл створили паралельно білоруський композитор Дмитро Лукас і російський Юрій Левітін. А якими чарами віє від «Пісні про Лесю Українку» М. Давіташвілі на слова С. Еулі.

Серед музичних творів, написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, не тільки романси, хори і солоспіви, а й великожанрові – симфонії, опери й балети. Балетів найбільше – «Досвітні вогні» Людмили Дичко, «Камінний господар» Віталія Губаренка, «Оргія» Віталія Кирейка, «Лісова пісня» Германа Жуковського, на цій же літературній основі балет Михайла Скорульського, про який японська газета «Асахі сімбун» опублікувала рецензію – захоплення «Молодість, завзятість, сила і краса». Такої ж високої думки зарубіжний глядач і про оперу «Лісова пісня» Віталія Кирейка.
В жанрі інструментальної музики назвемо Штогаренкову «Симфонічну сюїту пам’яті Лесі Українку» і його ж чудову музику до радіовистави за «Лісовою піснею». Згадаймо і симфонічну поему «Contra spem spero» Р. Тохадзе. Кожен з них по – споєму почув і передав музику слів нашої Лесі.
У циклі «Мелодії» Леся Українка висловила, як відомо, одну із своїх сокровенних мрій:

Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світу літати,
Щоб вітер розносив луну.

Ця мрія геніальної поетеси в наш час здійсненна. І це тільки початок життя поетеси в музиці. На крилах своєї поезії і музики наша Леся крокує в планетарне безсмертя. Одним з доказів цього є збірка «Золоті зерна», в якій зібрано понад двадцять солоспівів. А композитори України і всього світу, напевно, будуть ще і ще звертатися до перлин Лесиного Слова, яке надихатиме їх на створення все нових і нових музичних творів – окрасу духовного життя їх народів.

Треба також знати імена видатних співаків світу, які ще за життя Лесі Українки виконували музичні твори на її слова. Це Соломія Крушельницька, Ганна Крушельницька, Денис Січинський, Григорій Алчевський, Іван Григорович, Іван Алчевський, Іван Гичка – Андрієвський. А коли б укласти перелік сучасних співаків, музик і диригентів, які за останнє півстоліття доносять до мільйонів слухачів музичні твори на Лесині слова чи на сюжети її творів, або присвячені їй, це були б сотні і сотні імен.

Товтин, Н. М. “Нерозривний зв’язок життя і творчості Лесі Українки
з музикою [Електронний ресурс] / Н. М. Товтин. – Режим доступу: http://tovtin.blogspot.com/2014/12/blog-post_17.html

 

Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Миколою Лисенком

Рукопис являє собою два нотні аркуші форматом 26:36 см, списані з обох боків рукою М. В. Лисенка. На першій сторінці заголовок: «Веснянки з Волині. Від панни Лесі Укр.». Тридцять записів мелодій з першими рядками текстів поділено на два розділи: «Веснянки з Волині» (23 пісні) та «Обжинкові» (6 пісень). Рукопис виявлено серед матеріалів М. Лисенка, які зберігаються у відділі фондів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. M. T. Рильського АН УРСР під сигнатурою 24 – 5, од. зб. 31, арк. 78 – 79[далі, посилаючись на автографи з цього архіву, зазначатимемо: ІМФЕ, номери фонду і одиниці збереження].

Свого часу К. Квітка згадував: «З початку знайомства Леся Українка повідомила мене, що давно вже співає волинські пісні для запису М. В. Лисенкові і віддала йому зошит із зробленими нею ж самою записами текстів цих пісень» [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 19 – 20]. Втративши певність у тому, що матеріал цей знадобиться композиторові, пізніше Леся Українка проспівала Квітці серед інших і ті пісні, які співала колись Лисенкові.

Таким чином, ряд варіантів тих же пісень, що в рукопису Лисенка, але вже з повними текстами, надрукував згодом К. Квітка у зб.: Народні мелодії. З голосу Лесі Українки. К., 1917.

Після смерті М. Лисенка К. Квітка, переглядаючи архів композитора, у 1922 і 1927 pp. натрапив на рукопис.

«Свого часу, – писав він, – я не міг провести ретельне порівняння своїх записів з тими, що зробив Лисенко і які збереглися в його рукописах, а також порівняти тексти, продиктовані мені Лесею Українкою, а записаними раніше нею самою і відданними Лисенкові. І тепер я змушений залишитися в надії, що це завдання виконає хтось інший» [Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, т. 2. К., 1956, стор. 437].

І все ж таки деякі свої записи веснянкових пісень від Лесі Українки («Заїньку», «Бородар», «Подолянка») К. Квітка порівняв із записаними у Лисенка. В своїх нотатках він говорить про інтонаційні розходження в мелодії пісні «Заїньку». У Лисенка із складом «Ну вистрибнути» нота – ля, у Квітки – соль, у записі «Подолянки» Лисенка Квітка відзначив наявність вводного тону, якого, як пише він, «у співі не чулось» і в своїй нотації він це не відзначив. З такого зіставлення К. Квітки видно, що подібні розходження його дивували і, здається, ніби ладен він був приписати їх на рахунок «редакції» композитора.

«Інтелектуальний і моральний облік Лесі Українки, її дуже велика освіченість гуманітарного характеру, її повага до народної творчості… відкидають будь-яку можливість, що вона могла б свідомо вносити якісь зміни, відтворюючи народні пісні для запису» [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 40].

Порівняння усіх трьох джерел – рукопису Лесі Українки (з її власноручними записами текстів і мелодій), якого не мав у своєму розпорядженні К. Квітка, рукопису М. Лисенка і записів К. Квітки, показали, що ці розходження не поодинокі. На них докладніше вказано в примітках до кожної пісні. Й інтонаційні розходження у записаних поетесою і композитором мелодіях (таких пісень, як «Заїньку», «Ой ясно, ясно», «А я рак» та ін.), свідчать про те, що рукопис Лисенка не є редакцією пісень, які Леся Українка йому надсилала, а документом безпосереднього запису від поетеси. Бо ж важко припустити, щоб композитор, редагуючи її записи, змінював в них мелодичний контур. Отже, цілком можливо, що Леся Українка як натура емоційна, поетична, обізнана з піснями не одного тільки села, могла допускати у співі й певні варіації. Наприклад, Квітка й сам відзначав непослідовне вживання фонетичних груп «ойк», «ейк», «оньк», «еіньк» (рекрутойко – рекрутонько, мамунейка – мамуненька) у виконуваних нею піснях (див. примітку до пісні № 93 – «Ти, мати моя, гей…» у виданні К. Квітки «Народні пісні. З голосу Лесі Українки», К., 1917). Подібне мелодичне варіювання могло трапитись і в повторно проспіваних поетесою піснях.

Частина пісень з рукопису М. Лисенка вперше опублікована у збірці «Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу» (К., 1971). В даному розділі вміщуються майже всі наявні в ньому мелодії, за винятком ідентичних в рукопису Лесі Українки або надрукованих нею у збірці «Дитячі гри, пісні й казки» (К., 1903):

2. Пускайте нас. Мелодія та сама, що у збірнику Лесі Українки і К. Квітки «Дитячі гри, пісні й казки».

5. Царівно, ми тобі гості. Мелодія та ж, що у записі Лесі Українки і К Квітки (стор. 198 цього тому).

10. Чорнушко, душко. Мелодія ідентична з записами Лесі Українки і К. Квітки (стор. 195 – 196 цього тому).

22. Чи диво, чи не диво. Мелодія з Миропілля, та ж, що у записі Лесі Українки.

Записи М. Лисенка подаються в тому порядку, як вони йдуть в його рукопису.
Матеріали сайту “Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки”
http://www.l-ukrainka.name/uk/Folklore/Lysenko.html

Народні пісні, записані з голосу Лесі Українки Климентом Квіткою

Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любов’ю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі.

Частина мелодій була списана мною з голосу Лесі 1899 і 1900 року в Гадячому і в Києві, а частина – 1907 і 1908 року в Балаклаві і Ялті. Деякі тексти записала Леся і її брат Михайло Косач коло 1890 року безпосередньо від волинських селянок і селян, але більшу часть Леся держала в пам’яті ввесь свій вік і продиктувала мені в кінці мая і початку червня 1913 року в Кутаїсі.

Зовсім малою, либонь, п’ятилітньою дитиною запам’ятала Леся деякі весняні танкові пісні, тут уміщені, і то був несвідомий початок її чинності. За складанням свого збірника застала її остання смертельна стадія її хвороби. Вона диктувала сі тексти ще кілька днів після того, як покинула від знесилення свою останню повість «Екбаль-ганем». Отож її життєва праця, почавши з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею.

К. Квітка

Зміст

Веснянки, весняні гри і танці

На Купала

Пісні жниварські

Колядки

Щедрівка. Різдвяна гра. На колодку

Весільні

На хрестини

Пісні історичні, козацькі, рекрутські

Балади

Пісні ліричні і побутові

Пісні жартівні

Колискові

Мелодія до приповістки «Скрипка і бубон»


Примітки

Збірник «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки записав і упорядкував Климент Квітка». К., 1917, становить підсумкове видання пісень з голосу Лесі Українки, які записав Климент Квітка між 1899 і 1913 pp.

Квітка К.В. «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки». Титульна сторінка склографічного видання 1917 р.

Збірник, виданий літографічним способом, уміщує 225 пісень, які поділені упорядником на 18 груп: веснянки, весняні гри і танки; на Купала; пісні жниварські; колядки; щедрівки; різдвяна гра; на колодку; весільні; на хрестини; пісні історичні, козацькі, рекрутські; балади; пісні ліричні і побутові; пісні жартовні; пісні до танцю; колискові; дитячі пісні; мелодії до казок.

Поділ збірника на дві частини, як це зазначено на шмуцтитулі цього видання, не був передбачений упорядником при здачі збірника в літографію і не відбився на систематизації матеріалу, а вийшов стихійно, в процесі літографування, після виготовлення аркушів, на яких містилось 122 пісні. Після перерви, y 1918 p., решта 103 пісні (№ 123 – 225) були видані як друга частина [ІМФЕ, ф. 14-2, од. зб. 195, арк. 31]. В коментарях до розділу «Записи Миколи Лисенка» вже відзначалось, що значна частина пісень, які Леся Українка проспівала колись М. Лисенкові, вона повторно проспівала К. Квітці, і той вмістив їх у цьому збірнику. Темпи при піснях, як відзначає сам К. Квітка, він ставив повільніші, ніж Лисенко. Звуковисотний рівень у піснях «Подолянка», «Женчик», «Заїньку» у Квітки той же, що і в Лисенка. З цього, однак, не випливає, що Леся Українка виконувала пісню в одній і тій же тональності. Як і в інших співаків, висотний рівень залежав від її самопочуття.

«Я взагалі не турбувався про точність, оскільки знав (Леся Українка сама про це засвідчувала), що селянки з Волині загалом співають на більш низькому звуковисотному рівні. За деякими даними, Лисенко при запису теж вибирав тональність на свій розсуд; до того ж при виданні шкільного збірника він міг викладати наспіви не в тих тональностях, в яких записував» [там же, арк. 23].

Майже до кожної пісні К. Квітка подав широкі паралелі з інших видань, а до окремих, наприклад, до балади про вдову та її женихів – рідних синів (див. стор 286 – 299 даного тому) цілу наукову розвідку.

Хоч К. Квітка з властивою йому вимогливістю відзначав недоліки збірки – лаконічність передмови, відсутність достатніх відомостей про ступінь придатності цього матеріалу для історико-теоретичних досліджень, праця мала величезне значення як для вивчення творчої спадщини поетеси і її фольклорних зацікавлень, так і для суто наукової і практичної мети. Багато пісень із збірки було використано композиторами.

Назви пропущених двох груп пісень перераховуються у примітках упорядників під тими ж номерами, що й у К. Квітки. Там же подаються і його примітки та паралелі до вказаних пісень, які він доповнив, готуючи їх перевидання.

Пісні під номерами 1, 11, 35, 128, 179, 181 разом з іншими вісьма Леся Українка використала як додаток до драми-феєрії «Лісова пісня» під заголовком «Народні волинські мелодії».

У кінці книги К. Квітка подав «Поправи», «Розклад мелодій по місцях» та «Додаткові показання паралелей». Всі ці нові відомості про місце запису окремих пісень враховано у нашому виданні відповідно до вказівок автора.

Матеріали сайту “Енциклопедія життя і творчості Лесі Українки”
 http://www.l-ukrainka.name/uk/Folklore/Kvitka.html